Хвороби суглобів
Захворювання суглобів можна розділити на дві групи:
- Артрити (запальні захворювання суглобів).
- Артрози (дегенеративні захворювання суглобів).
Залежно від причини та механізму захворювання, артрити можуть бути:
- Інфекційними (викликаними інфекцією).
- Ревматоїдними (з невідомою причиною).
- Метаболічні (які виникають при порушенні метаболізму деяких речовин в організмі).
- Пов’язані з системними захворюваннями сполучної тканини та васкулітами.
- Пов’язані з неревматичними захворюваннями.
Інфекційні артрити бувають:
- Стерильні (реактивні).
- Нестерильні (гнійні).
При стерильних артритах осередок інфекції знаходиться поза суглобом і викликає реакцію імунітету, спрямовану проти своєї сполучної тканини.
До стерильних артритів належать:
- Артрит при кишкових інфекціях (збудник — сальмонела, шигела, ієрсинія, клебсієла, ешерихія, кампілобактер).
- Артрит при урогенітальних інфекціях (збудник — хламідія, мікоплазма та ін.).
- Інші артрити при:
- бруцельоз;
- бореліоз;
- вірусних гепатитах;
- краснуха;
- інфекційний паротит;
- карельській лихоманці (арбовірус).
Ця група артритів часто пов’язана з наявністю в організмі гістосумісності антигену HLA-B27.
При гнійних артритах інфекція проникає до суглоба через пошкоджені тканини при травмі, пункції суглоба, хірургічному втручанні або через кровоносні та лімфатичні судини.
До нестерильних артритів належать:
- Туберкульозний.
- Сифілітичний.
- Стафілококовий (епідермальний, золотистий).
- Стрептококовий (гемолітичний, зелений).
- Артрит, спричинений іншими бактеріями (ешеріхія, протеус, клебсієла, псевдомонада, аеромонада).
Ця група артритів часто буває за імунодефіциту (ВКВ, РА, злоякісні новоутворення, хвороби крові). Виявляється інфекційний артрит класичними ознаками запалення – біль, припухлість, порушення функції суглоба, підвищення місцевої температури (в ділянці суглоба). Почервоніння не завжди. Діагноз ставиться на підставі виявлення осередку інфекції та її ідентифікації з визначенням чутливості до антибіотиків.
До метаболічних артритів належать:
- Подагра.
- Пірофосфатна артропатія.
- Гідроксіапатитна артропатія.
- Алкаптонурія.
- Гемохроматоз.
Подагра — хронічне захворювання, при якому підвищується вміст сечової кислоти в крові та відкладаються кристали уратів у тканинах. Виникає внаслідок надмірного вживання пуринів у їжу та спадкової схильності до порушення пуринового обміну. Діагноз ставиться при виникненні гострого артриту великого пальця стопи, який проходить через 1-2 тижні навіть самостійно, наявності відкладень уратів у тканинах у вигляді тофусів, підвищенні рівня сечової кислоти в сироватці крові, виявленні кристалів сечової кислоти в синовіальній рідині та специфічних змін на рентгено.
Пірофосфатна артропатія — захворювання, при якому відбувається відкладення кристалів пірофосфату кальцію в суглобах та навколосуглобових тканинах (хондрокальциноз). Діагноз ставиться на підставі кальцифікації суглобового хряща та виявлення кристалів пірофосфату кальцію в суглобовій рідині. Може бути первинною або ідіопатичною (сімейною) та вторинною при порушенні метаболізму кальцію та пірофосфату (гіперпаратиреоз, гемохроматоз, гепато-церебральну дистрофію).
Гідроксіапатитна артропатія — захворювання, при якому відбувається відкладення кристалів гідроксіапатиту в суглобах та сухожиллях з розвитком синовіту та періартриту. Діагноз ставиться на підставі повністю оборотного артриту з періартикулярною кальцифікацією, яка зникає під час гострого нападу та виявлення кристалів гідроксіапатиту в синовіальній рідині. Може бути первинною або ідіопатичною та вторинною при гемохроматозі, гіпотиреозі, гіпервітамінозі Д, хронічному гемодіалізі.
Алкаптонурія — спадкове захворювання, пов’язане з накопиченням в організмі алкаптону (проміжний продукт метаболізму амінокислот тирозину та фенілаланіну). Діагноз ставиться на підставі характерного почорніння сечі при тривалому стоянні її на повітрі, виявленні темних частинок охронотичного пігменту в цитоплазмі клітин синовіальної рідини та вираженої пігментації та ущільнення шкіри обличчя, шиї, живота, долонь, пахвових западин та вушних раковин. Захворювання поширене переважно у Чехії.
Гемохроматоз (бронзовий діабет) — порушення обміну залізовмісних пігментів та відкладення гемосидерину в тканинах та суглобах. Може бути первинним (спадковим, пов’язаним з HLA-А3, В14) та вторинним при перевантаженні залізом (цироз печінки, часті переливання крові, вживання їжі багатою на залізо). Діагноз ставиться на підставі характерної пігментації шкіри, наявності цирозу печінки, хронічної артропатії великих суглобів та проксимальних суглобів кистей, підвищеного вмісту заліза у сироватці крові, біопсії шкіри, синовіальної оболонки, печінки.
До ревматоїдних (ревматоїдоподібних) артритів можна віднести такі:
- Ревматоїдний артрит.
- Хвороба Бехтерєва.
- Псоріатичний артрит.
- Артрити при хронічних захворюваннях кишечника:
- неспецифічний виразковий коліт;
- хвороба Крона.
Ревматоїдний артрит — хронічне системне запальне захворювання сполучної тканини з переважним ураженням периферичних суглобів за типом ерозивно-де. Причину захворювання не встановлено. Є спадкова схильність – найчастіше зустрічається у носіїв антигену HLA-DR1, DR4. Простежується зв’язок із вірусною інфекцією (паротит, кір, гепатит В, простий герпес, цитомегаловірус, вірус Епштейна-Барр, ретровіруси) та бактеріальною інфекцією (мікоплазма, гарднерелла, хламідія, ієрсинія). Діагноз ставиться на підставі симетричного артриту суглобів кистей із ранковою скутістю від 30 до 60 хвилин, наявності ревматоїдних вузликів, ревматоїдного фактора у сироватці крові, ерозивно-деструктивних змін суглобів на рентгенограмі.
Хвороба Бехтерева — хронічне системне запалення суглобів з переважним ураженням крижово-клубових зчленувань, суглобів хребта, навколохребцевих м’яких тканин та великих периферичних суглобів. Причину захворювання поки не встановлено, підозрюється кишкова інфекція (Клебсієлла). Є спадкова схильність до захворювання, маркером якої є антиген HLA-В27. Діагноз ставиться виходячи з скарг на постійну біль у криж і скутість, обмеження рухливості поперекового відділу хребта, зменшення екскурсії грудної клітки, наявності сакроилеита, відсутності РФ.
Псоріатичний артрит (псоріатична артропатія) — хронічне запальне захворювання суглобів, асоційоване з псоріазом. Захворювання відноситься до групи серонегативних спондилоартритів і розвивається у 5-7% хворих на псоріаз. Причина псоріатичного артриту невідома. Найбільше значення надається генетичним та аутоімунним механізмам, а також інфекції. У хворих на псоріаз виявляються антигени гістосумісності HLA-B13 B16, В17, В27, В38, В39, DR4, DR7. Про роль імунних механізмів говорять відкладення імуноглобулінів у шкірі та в синовії уражених суглобів, збільшення рівня IgA та IgG та виявлення в крові хворих на ЦВК, а також антитіл до компонентів шкіри та антиядерних антитіл. Первинними можуть бути як шкірні, так і суглобові прояви захворювання. Діагноз ставиться на підставі наявності псоріазу шкіри, нігтьових пластинок, псоріазу у родичів, асиметричного осьового артриту дистальних міжфалангових суглобів пальців кистей, безсимптомного спондиліту та сакроілеїту, негативного РФ.
Захворювання кишечника — неспецифічний виразковий коліт та гранулематозний ілеїт (хвороба Крона) з невідомою етіологією та погано вивченим патогенезом часто супроводжуються периферичним артритом і при цьому не асоціюються з антигеном гістосумісності HLA-В27. А ось анкілозуючий спондилоартрит при цих захворюваннях виникає у осіб, які мають антиген В27.
Артрити, пов’язані з системними захворюваннями сполучної тканини супроводжують практично всі ці захворювання та багато васкулітів, є частиною симптомокомплексу даного захворювання. У більшості випадків такі артрити бувають недеструктивними і повністю проходять із настанням ремісії основного захворювання. До системних захворювань сполучної тканини відносяться: ревматизм, системний червоний вовчак, системна склеродермія, дерматоміозит, хвороба (синдром) Шегрена.
Неревматичні захворювання, які супроводжуються артритом:
- Алергічні захворювання (сироваткова та алергічна хвороба).
- Саркоїдоз.
- Хвороби легень (гіпертрофічна легенева остеоартропатія – «барабанні палички»).
- Хвороби системи крові (лейкози, лімфогранулематоз, мієломна хвороба, гемофілія, серповидноклітинна анемія).
- Ендокринні захворювання (акромегалія, мікседема, тиреоїдит Хашимото, гіперпаратиреоз, цукровий діабет).
- Захворювання нервової системи (спинна сухотка, сирингомієлія).
- Захворювання шкіри та п/шкірної клітковини (вузлувата еритема, синдром Світу — гострий нейтрофільний дерматоз з лихоманкою).
- Вроджені захворювання (дисплазія тазостегнового суглоба, синдром Марфана, синдром Елерса-Данло — гіпереластичність шкіри та розбовтаність суглобів).
Для діагностики захворювань суглобів застосовуються лабораторні та інструментальні методи дослідження.
Лабораторне дослідження дозволяє визначити запальний характер захворювання, активність запалення, наявність інфекції, що провокує виникнення артриту. Також, лабораторні показники допомагають підібрати відповідну антибактеріальну та імуносупресивну терапію, забезпечують поточний контроль за процесом лікування. Найбільш важливими та інформативними є загальний аналіз крові та сечі, ревмопроби, імунологічні показники (імуноглобуліни A, M, G; циркулюючі імунні комплекси, антинуклеарні антитіла та ін.), посіви крові, сечі, виділень, синовіальної рідини з метою виявлення збудника захворювання та його чутливості. Дослідження обміну кальцію в організмі дозволяє грамотно провести лікування.
Інструментальні методи дослідження дуже інформативні для з’ясування характеру та ступеня ушкодження суглобів та навколосуглобових тканин, наявності ознак запалення, гемодинамічних показників та стану кісткової тканини. Під контролем інструментальних методів можливі точніші та якісніші маніпуляції на суглобах. До них відносяться ультразвукове дослідження суглобів та навколосуглобових тканин, рентгенографічне дослідження, МРТ, денситометрія (ультразвукова та рентгенівська).
При лікуванні хвороб суглобів враховується насамперед причина захворювання – інфекція, аутоімунний процес, дегенеративний процес або їх поєднання.
Інфекція лікується антибіотиками під прикриттям гастро-гепатопротекторів, антигістамінних та імуномодулюючих препаратів. При аутоімунному артриті застосовуються імуносупресори (глюкокортикостероїди, цитостатики, моноклональні антитіла та ін.). Дегенеративні процеси лікуються препаратами, що містять складові частини сполучної тканини (хондроїтин, глюкозамін) та речовинами, що регулюють метаболізм хондроцитів.
Нестероїдні протизапальні препарати можуть застосовуватися у всіх випадках із прикриттям гастропротекторами, а за наявності артеріальної гіпертензії – гіпотензивними препаратами.
Потрібен постійний контроль кісткової маси – при її втраті застосовуються препарати, що покращують обмін кальцію в організмі.
Важливу роль відіграють фізіотерапія та ЛФК, які можуть запобігти чи віддалити хірургічне втручання.
При неефективності консервативної терапії застосовуються хірургічні методи лікування – синовектомія, ендопротезування, але навіть після хірургічного втручання немає гарантії, що процес не перекинеться інші суглоби (хребет).
