Гіпоталамічний синдром: симптоми, діагностика, лікування
Гіпоталамічний синдром – це збій у сприймаючій і регулюючій системі гіпоталамуса, які викликають ендокринно-обмінні, вегето-судинні та емоційні порушення. Зовнішніми (відчутними) розладами при гіпоталамічному синдромі є судинні відхилення, дисфункція внутрішніх органів (наприклад, кишечника), вегето-судинні розлади (ВСД), мотиваційні та емоційні відхилення. Гіпоталамус безпосередньо пов’язаний із гіпофізом – регулятором усіх ендокринних процесів в організмі. У структурі гіпоталамічного синдрому завжди присутні ендокринні та обмінно-ендокринні складові (ендокринні розлади). Найпростішим прикладом таких відхилень може бути стресова реакція, яка завдяки гіпофізу активує надниркові залози з їх стресовими гормонами. Емоційне забарвлення стресу забезпечує розташовані біля гіпоталамуса і пов’язані з ним області мозку (т.зв. лімбічна система).
Зв’язок гіпоталамуса з наднирниками
Гіперфункція гіпоталамо-гіпофізарної системи може запускати тривалу дисфункцію не тільки надниркових залоз, а й щитовидної залози (прискорене серцебиття, порушення сну, порушення терморегуляції…), статевих залоз (підвищення, а потім зниження лібідо, збої менструального циклу і.).
Стан, який характеризує один із крайніх ступенів гіперфункції гіпоталамічної області –симпатоадреналовий (діенцефальний) криз.
Гіпоталамічний синдром, симптоми
Гіпоталамічним синдромом властиві різного роду неприємні відчуття. Можливі відчуття страху, розчарування, незадоволеності (неврози), гніву, бажання здійснювати необдумані і навіть асоціальні вчинки (неврози,ПТСР).
Гіпоталамо-гіпофізарна дисфункція та неврологія
Гіпоталамо-гіпофізарна дисфункція пов’язана з неврологічними дисфункціями. Так, сам гіпоталамус – це структура мозку, що є центральним аналізатором довкілля. Переробляючи інформацію про внутрішнє середовище та інформацію, що надходить ззовні, гіпоталамус аналізує стан внутрішнього і зовнішнього середовища і певним чином реагує. Причому реагує, пристосовуючи та коригуючи реакції вегетативної нервової системи: кровотік, рівень гормонів в організмі, кількість рідини в судинах, частоту серцевих скорочень та частоту дихання та багато іншого. Саме тому гіпоталамічний синдром – доля неврології.
Але, найголовніше, це те, що гіпоталамус визначає стресовість організму: через гіпофіз (гіпофіз – невід’ємна частина гіпоталамуса). У свою чергу, гіпофіз діє на надниркові залози.
Саме тому гіпоталамічний синдром зазвичай пов’язаний зі стресом. Якщо організм самостійно не може впоратися зі стресом, його бурхливі вегетативно-судинно-ендокринні реакції стають стійкими і тривалими за часом. В цьому випадку можна думати про посттравматичні стресові реакції – ПТСР. Для гіпоталамічного синдрому характерні неврози, неврастенія, порушення формули сну, синдром хронічної втоми та ін. При гіпоталамічному синдромі першими реагують судини, що проявляється т.зв.синдромом вегетосудинної дистонії (ВСД). Нагадаємо, що ВСД протікає з нейроендокринними розладами. Можливий навіть розвиток нецукрового діабету при порушенні гіпоталамо-гіпофізарної системи. Така реакція пояснюється анатомічною єдністю гіпоталамуса та головної залози внутрішньої секреції організму – гіпофізом. Гіпофіз регулює функцію щитовидної залози, тимусу, надниркових залоз, чоловічих та жіночих статевих залоз, обмін речовин.
Гіпоталамічний синдром, діагностика
Є певні складнощі у діагностиці гіпоталамічного синдрому. Перший і дуже важливий етап діагностики – це опитування пацієнта. Він дозволяє зібрати та кластеризувати симптоматику на судинну, неврологічну вегетативну, кардіологічну та ендокринну.
Важливим є неврологічний огляд, який дозволяє зорієнтуватися в рівнях нервової системи, де є зміни. Це дає відчутну підказку на формування тактики лікування пацієнта.
Далі слідує апаратне обстеження. Воно дозволяє вивчити стан головного мозку, стан судин шиї та голови, оцінити стан гіпофіза, лікворних просторів головного мозку, стан венозного та артеріального кровотоку мозку та окремих судинних басейнів мозку та низку інших показників.
Устаткування, яке ми використовуємо для діагностики гіпоталамічного синдрому
МРТ апарат 1.5 Т
УЗД апарат Philips AFFINITI 50
Ренгенівський комплекс "Radspeed" SHIMADZU
УЗД апарат GE LOGIQ F8
Гіпоталамічний синдром, лікування
Лікування гіпоталамічного синдрому має низку особливостей.
Головна їх – це поліпшення функції гипоталамуса. Це проводиться шляхом стабілізації кровотоку у глибоких структурах мозку. Немаловажний і ліквороток.
Тактика лікування гіпоталамічного синдрому визначається результатами діагностики стану головного мозку, судинного та лікворного забезпечення гіпоталамічної області та гіпофіза.
Медикаментозне лікування ефективне. Але, у ряді випадків ефективніша голкотерапія.
Тактика лікування визначається станом головного мозку та виявленими змінами в кровотоку та лікворотеку мозку.
Наслідки гіпоталамічного синдрому
Найбільш яскравими наслідками гіпоталамічного синдрому можуть бути:
порушення формули сну, гіпертонічна хвороба, порушення потовиділення, стійке порушення терорегуляції, ендокринні розлади, психогенії (психоемоційні розлади), стійкі невротичні стани, глибокі неврози аж до розвитку розладів за типом стрессзових. Гіпоталамічна область регулює циклічність місячних та бере участь у репродуктивній функції жінки; дисфункція гіпоталамуса супроводжується стійким порушенням місячних і може викликати безплідність.
Керівник Українського інституту Неврології
і М’язово-скелетної медицини,
доктор медичних наук В.В.Гонгальськи
